Матері моїх підзахисних

Вони такі різні. Мої однолітки або трохи старше, або трохи молодші за мене.
У них різний рід занять. Звичайні службовці, жінки, які працюють на землі, керівники, домогосподарки. Абсолютно різні характери.
Але їх всіх об’єднує одне.
Безумовна і безмежна любов до своїх дітей. Ні, не всепрощаюча, але проста непідробна материнська любов.
Деякі мами детально вникають в то яким чином я працюю, захищаючи їх сина, а інші, не вдаючись у деталі, цілком довіряють мені як адвокату своє найдорожче. Багато дзвонять по кілька разів на день, щоб дізнатися про новини у справі, а деякі спокійно чекають, поки я сам не подзвоню і не повідомлю результати. Ні, я не забуду, я обов’язково подзвоню.
Я точно знаю, що мами готові віддати все, заради того, щоб їх дитині було краще. Саме дитині, адже це для мене вони дорослі люди. А в їх пам’яті на передньому плані завжди залишаться перші їх кроки, дитячі хвороби, 1 вересня, шкільні успіхи, випускний, весілля…
Матері готові встати на коліна перед слідчим, який теж годиться їм у сини, щоб отримати заповітне побачення з сином, щоб поговорити кілька хвилин, переконатися в тому, що він здоровий, не ображений. Всю ніч не сплять, куховарять свіженьке, щоб він поїв звичну домашню їжу, рано вранці стоять в довгій черзі, щоб передати передачу. Плачуть чи ледве стримують сльози. Працюють на трьох роботах не покладаючи рук, щоб забезпечити своє, часто недбайливе чадо.
Пишу під враженням від однієї з мам моїх підзахисних. Схиляюся перед усіма мамами. Вони чисті і чесні.