Адвокатська байка

Rutberg

Якось в одному кримінальному процесі я познайомився з дуже цікавою людиною.
Він – адвокат. Років далеко за 70. Виглядав він приблизно так як артист на цьому фото, тільки з сивиною.
Виглядав видмінно. Строгий костюм. Світла сорочка, краватка в тон. Начищені туфлі. Носив пальто з відкритим коміром і такий же плащ, коли було тепліше. Шарфа не носив. Жодного натяку на недбалість, як це часто трапляється у людей похилого віку.
Звичайно тут я зміню прізвище. Скажімо, Дмитро Михайлович Бойко. Але його обличчя не могло заховати суті. Воно говорило, що його тато неодмінно був, припустимо, Герфензон Натан Юхимович. Єврей звичайно.
Поруч з ним завжди ходив другий адвокат-асистент. Міліцейський полковник-пенсіонер. Молодший за нього років на 20. Він числився в учнях, хоча сам мав деякі знання і приблизно орієнтувався в кримінальному праві і процесі. Дмитро Михайлович не носив портфель. Це за нього робив асистент. Він же на першу вимогу шефа тремтячими руками виймав з портфеля потрібні документи і кодекси, розкладав на столі і всовував назад у міру потреби. Видно було, що поважав наставника.
В метра не можна було не закохатися завдяки його чарівності, чітким порадам, по будь-якому питанню, заснованим на великому досвіді і тонкому почутті гумору. Судових засідань було дуже багато, тому у нас було достатньо часу щоб познайомитися, знайти спільні теми для обговорення під час довгих перерв. Крім того, у нас була однакова правова позиція у справі, оскільки я захищав хлопця, а він дівчину і між ними був роман. Обидва вони перебували під вартою і ця обставина робила цей роман ще більш трепетним.
Він давно кинув палити, але виходив зі мною на вулицю і вдихав дим від моєї люльки, розташувавшись за вітром. Виходячи на вулицю він жадібно дивився на небо, потім на землю, так само жадібно вдихав свіже повітря і захоплюючись говорив мені: «Погляньте Юга! (Гаркавив звичайно) Які нині душевні погоди!» На мій погляд, погоди були різні.
Він завжди красиво слухав. Примружувався у важливих місцях. Розбавляв мову оповідача вставками. Безсумнівно! Лихо Ви його! Як Вам це вдалося! Я б так не зміг!, – говорив він, надаючи велику впевненість співрозмовнику.
Найчастіше говорили на професійні теми. Про тупость ментів, про безпринципність суддів, про вічно незадоволених клієнтів. Але він ніколи не розмовляв із висоти прожитих років. Не протиставляв погляди свого покоління молоді, не вихваляв свої колишні досягнення, не називав відомих прізвищ, як це буває модно у людей поважного віку.
Частими гостями в суді де ми працювали, були відомі політики, артисти, бомонд. Упізнавши метра, вони прискорювались, тікаючи від своєї охорони, за кілька кроків згиналися в поклоні і простягали обидві руки для рукостискання, а дами обіймали його без церемоній. Він їх голосно цілував, а вони ні, тому що помада. Перш ніж перекинутися з ними кількома фразами він представляв мене своїм колегою і на ім’я по батькові. Мені це безумовно лестило. Складна була справа, – говорив він, коли «великі» прощалися і йшли, даючи зрозуміти, що розпитування про подробиці будуть зайвими.
Ми розповідали анекдоти. Він любив особливо вульгарні, смачно розтягуючи міцні слова, але так щоб не чули оточуючі. Завдяки його акценту найкраще в нього виходили анекдоти про цих, ну про євреїв звичайно. Навіть бородатий анекдот в його виконанні здавався абсолютно свіжим. Завдяки його реготу, жарти співрозмовників ставали ще смішніше. Він сміявся не соромлячись, засліплюючи оточуючих білосніжною посмішкою багатого старика і витирав сльози такою ж білосніжною хусткою з вишитою монограмою. Це було так старомодно, але дуже гарно.
Одного разу суд закінчився пізно ввечері, за ним приїхала дружина. Це була прекрасна жінка років 36. Вона вийшла з автомобіля і чекала. Поруч стояв син-підліток років 13-14.
Метр попрощався зі мною спішно відразу на виході і знав, що я дивлюся йому вслід. Вони поцілувалися з дружиною в губи і було видно, що це не гра, а непорушний ритуал від якого було приємно їм обом. Син його теж обняв і поцілував. Вони перекинулися парою фраз. Вона поспішала і звернувшись до нього по імені, повідомила що няня попросила підмінити її раніше. Коли вони разом йшли до автомобіля не він, а вона тримала його під руку. На задньому сидінні було дитяче автокрісло.
“Багато бухнули вчега”, – відповів він одного ранку на моє запитання про його невідпочивший вигляд. У цей день у нас було довге судове засідання, але воно було формальним, оскільки перспектива справи всім вже була зрозуміла і ми “відсиджували” щоб дотримати процес.
Бурхливих обговорень в ході суду не було. Суддя – відома сучка – монотонно оголошувала матеріали кримінальної справи.
Думка захисту!?! Товариш адвокат! Адвокат Мадорский! – зверталася вона до мене.
Як Ви вважаєте Дмитро Михайлович? Чи немає у Вас заперечень?, – м’яко і шанобливо казала вона йому.
Але в цей день ми тільки слухали і майже зовсім не вступали в процесуальні дискусії. Дмитро Михайлович заснув, підперши підборіддя зігнутою в лікті рукою. Судячи по усмішці, яка розпливлася по його обличчю, йому снився добрий кольоровий сон. Справа була досить скандальна, тому в залі було багато людей. Всі звичайно помітили і стали посміхатися, заздрячи душевному старому, але робили це беззвучно, щоб не порушити його спокій. Помітила це і суддя – коза драна. Теж посміхнулася і стала оголошувати документи тихіше.
Коли оголосили документ, що мав принципове значення я піднявся і заявив клопотання. Суддя – щоб їй жити на одну зарплату – з’ясувала думку прокурора, якою була вчорашня тупа студентка і звичайно заперечувала, тихо-тихо запитала: “Дмитро Михайлович, Ви не проти?” Ніжно розбуджений мною, підводячись перед зверненням до суду, він запитав: “Юга, шо вона від мене хоче?” Я – дурило – сказав підтримувати прокурора, вирішив підколоти. Він встав, урочисто розправив плечі і сказав: “Поддегжіваю пгокугога!”. Зал вибухнув бурхливим сміхом.
“Чечекайте, шо ви смієтеся”, – продовжив він звернувшись до залу, “Я поддегжіваю пгокугога тільки в одному, шо вона молода і очаговательная, в іншому я звичайно ж возгяжаю!”
Це злегка розрядила нудьгу в залі і він не образився, але сідаючи сказав мені: “Кіш міри ін тухес, шлемазел!”, – (Поцілуй мене в дупу, придурок) по-єврейськи, звичайно.

PS. Пройшло багато часу, але мені не пощастило більше працювати з ним в одній справі, але ми часто зідзвонювалися один з одним питаючи ради. Найчастіше звичайно я йому. Він із задоволенням подовгу розмовляв зі мною. Наших підзахисних незабаром відпустили на свободу, в зв’язку з цим був великий скандал, на їх місце в тюрму сіли кілька оперів. На волі їх роман закінчився. Він незабаром помер від передозування наркотиків, вона вийшла заміж і народила прекрасну дівчинку. Щаслива.
Нещодавно маючи одне питання я набрав номер телефону метра і не дочекавшись гудка перервав дзвінок. Я побоявся не почути його голос або, не дай Бог, дізнатися про нього щось погане.
Так, суддю цю, сучку фарбовану, люстрували.

(050)3116012
(067)3116012
(063)3116012

Konsultacje-telefoniczne1